Теоретична база (основний рівень) 1-рік навчання(6-7років)

Теоретична база (основний рівень)

1-й рік навчання (6-7 років)

«Ритмопластика»

          Теорія (2 год.): розширити уявлення вихованців про сценічний простір, знайомити з особливостями побудови сцени та правилами розташування на ній танцівників; вчити називати назви танцювальних малюнків. Показати приклади хороводних танців з репертуару ансамблю танцю «Берізка» у постановці Н. Надєждіної і довести, що малюнок танцю може допомогти розкрити його зміст. Закріпити знання про музичні розміри (2/4 та 4/4) та познайомити з наступними поняттями: музичний розмір ¾, «затакт». Вчити користуватися під час діалогу музичними термінами.

          До вашої уваги пропонуємо методичну літературу з дитячої хореографії:

1.    Березова Г. А. Хореографічна робота с дошкільнятами / 2-е вид. Київ: Музична Украïна, 1989. 202.

2.    Мартиненко О. В. Теорія та методика роботи з дитячим хореографічним колективом: навчальний посібник. Бердянськ: Видавець. Ткачук О. В., 2015. 232с.

3.    Мартиненко О. В. Теорія та методика роботи з дитячим хореографічним колективом (дошкільний вік): навч. посіб. для студентів напряму підготовки 6.020202 Хореографія. Бердянськ: Видавець БДПУ, 2014. 301 с.

4.    Пуртова Т. В., Беликова А. Н., Кветная О. В. Учите детей танцевать: учеб. пособие для студ. учереждений сред. проф образования. Москва: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. 256 с.

5.    Тараканова А. П. Танцюйте з нами. Навч.-метод. посібник для вчителів хореографії (1-4кл.) і керівників хореографічних гуртків (початковий рівень) загальноосвітніх і позашкільних навч. закладах. Вінниця: НОВА КНИГА, 2010. 160 с.

6.    Шевчук А. С. Дитяча хореографiя: навч.-метод. посібник. Тернопіль: Мандрівець, 2016. 288 с.

Теоретичний матееріал

Малюнок в хореографічному номері

План

1.    Планшет сцени.

2.    Зміст та види малюнків.

3.    Сценічний простір та точка сприйняття.

          Відеоматеріали: концерт ансамблю народного танцю Н. Надєждіної «Берізка» (використання різних малюнків та переходів з одного в інший на прикладі постановок Н. Надєждіної).

          Щоб створювати хореографічні композиції і використовувати при тому різні малюнки, студент перш за все повинен знати будову сцени, чи планшет сцени, тобто, як поділяють сцену, де і в якому порядку розташовані куліси і тому подібне. 

          Якщо розглядати сцену із глядацького залу, то вона має такі складові частини:

– оркестрова яма;

– авансцена;

– з обох боків сцени розміщено по 3 куліси, починають рахувати їх від глядача і далі по рахунку (перша права, або перша ліва тощо);

– від авансцени і до 1-ї куліси – це передній план сцени; 5 – центр сцени розміщений приблизно на лінії другої куліси; 6 – останнім іде задній план сцени.

          Малюнок – це взаємне розташування танцюючих, та переміщення їх у просторі (на площині) в процесі виконання.

          Для порівняння можна провести паралель між образотворчим мистецтвом та хореографією. В образотворчому мистецтві малюнок є одним з принципів відтворення реальних зорових образів. Для того, щоб створити певний твір будь-то хореографічний чи художній ми шукаємо образ, який через певні форми, лінії, колірні плями (в образотворчому мистецтві), рухи, пози, жести, малюнки, костюми і т.д. (у хореографічному) розкриваємо глядачу. Спільним у хореографічному та образотворчому мистецтвах є те, що і хореограф, і скульптор, і живописець використовують у своїх творах форми які відповідають природним. Наприклад: гора – у хореографії трикутник чи піраміда, стовбур дерева – колона, лінія, сонце – буде коло.

          Найяскравішим прикладом є хоровод, який означає постійну зміну малюнків. Це найпростіша форма танцю, у якому акцент робиться не на лексичне навантаження, а на малюнки.

          Малюнок несе у собі зміст дії, яка відбувається на сцені: якщо це зустріч весни то і малюнки будуть колоподібні, які змальовують сонце що приходить на весні і приносить тепло; якщо відображаються трудові процеси то відповідно малюнки характерні тому чи іншому трудовому процесу.       Розглядаючи малюнок треба сказати, що це основний хореографічний засіб виразності танцю. Перш за все створення малюнку залежить від:

образу та характеру танцю,

підбору музичного матеріалу, - кількості виконавців,

точки сприйняття малюнку.

          При створенні малюнку потрібно зважати на:

1.Сценічний майданчик та просторове рішення малюнку.

2.Кількість тактів у кожній музичній фразі.

3. Закони сценічної рівноваги.

          Малюнки бувають: симетричні, асиметричні, однопланові (лінія), багатопланові (коло, колона), прості (коло), складні (коли в простому малюнку присутній ще один малюнок – «шен»).

          Хореографічний малюнок повинен рівномірно розподілятися на сценічному майданчику - це закон сценічної рівноваги, він може порушуватись у тих випадках, коли балетмейстер свідомо зміщує малюнок за власним задумом.

          Малюнки у хореографічних номерах нерозривно пов’язані із лексикою. Хореографічна лексика – це основа хореографічного твору, у ній проявляється темперамент, характерний тому чи іншому народові. Вона може підкреслювати малюнок і «перебивати» його за задумом балетмейстера. Чим складніший малюнок, тим простіший рух і навпаки.

          В танцювальній композиції має важливе значення ракурс (напрямок руху) і графіка руху (лінія руху). Ракурс визначається точкою бачення з центру глядацької зали на сцену. При створенні танцю балетмейстер шукає не тільки потрібні йому рухи і загальний малюнок номера, а одночасно визначає найбільш вигідні їх ракурси. Із зміною ракурса змінюється і виразність руху.

          Сценічний простір має три виміри:

1.Ширина.

2.Висота.

3.Глибина.

          Для того, щоб визначити на сценічному майданчику вірне розташування певного малюнку чи па для найкращого глядацького сприйняття, сцену умовно поділяють на квадрати.

          Точка сприйняття – це та, яку глядач сприймає миттєво на даний момент.

          На авансцені усі квадрати проглядаються однаково добре. Якщо умовно порівнювати її з силою звуку, то уся авансцена має голосний звук, посилюючись до центра.

          Перший план сцени (1) – голосно звучать квадрати Б-Ц, Ц-Д, інші квадрати звучать тихіше.

          Другий план сцени (2) – Б-Ц і Ц-Д звучать тихіше ніж на першому плані, а Б-Д і Д-Є звучать дуже тихо.

          На третьому та четвертому плані (3,4) – голосно звучить лінія центру, дуже тихо звучать Б-Ц і Ц-Д.

          Діагональ А (з боку глядача) дає відчуття віддалення (та, що йде вверх).         Діагональ Є зближуюча до глядача (та, що йде вниз).

          Центр сцени для побудови симетричних та несиметричних малюнків.   Сценічний простір по висоті також поділяють на три рівні:

1.Коли рухи виконуються на підлозі (партер).

2.Рухи на рівні людського зросту.

3.Рухи, які виконуються вище людського зросту (підтримки).

          Для побудови кульмінації з партерною лексикою можна використовувати квадрати Б-Ц і Ц-Д 1-2 плану або авансцену, якщо не змінюється клімат сцени.   Коли використовується підтримка вище людського зросту найкраще розташувати її на 2, 3, 4 плані.

          При створенні хореографічного твору хореограф ще використовує прийоми сценічного простору:

·       Прийом зміни клімату сцени – певне звучання або клімат сцени створюють куліси та заднік; на клімат сцени впливає зміна висоти сценічної площадки, використання побутових предметів (стільці, колони, палки і т.д.)

·       Прийом сценічної паузи – коли на якусь мить сцена в номері залишається порожня (дійові особи відсутні), це використовується для посилення сприйняття дії, що повинна відбутись.

          Всі прийоми сценічного простору обов’язково потрібно продумувати в самому початку роботи над хореографічним твором.

          Будь-який запис танцю складається із чотирьох частин:

·       Перша частина: в ній подається характеристика танцю загалом, його зміст, визначення мети художнього виконання, відзначається, яка кількість виконавців повинна бути зайнята в танці, характер музики і опис костюма.

·       Друга частина: опис танцю, його композиція. Опис танцю здійснюється від глядача, запис виконується малюнками та кресленнями. В описі танцю вказується задум і емоційне забарвлення рухів, кількість тактів. На які виконується кожне перебудування. В якому напрямку рухаються виконавці.

·       Третя частина: опис танцювальних рухів, який робиться від виконавця. В описі вказується, що робить виконавець на кожну чверть чи восьму такту,яке вихідне положення ніг, з яких починається кожний рух.

·       Четверта частина: це музика. Під яку виконується танець.

          Азбучна достовірність фольклорно-етнографічих джерел танцю та перенесення їх у незайманому вигляді на сцену зі збереженням музики, поетичного тексту, лексики, атрибуції - основний принцип обробки народного танцю. 

Література

1.    Васильева Е. Танец. – М.: Искусство, 1968.

2.    Голдрич О. Хореографія. – Львів: СПОЛОМ, 2006.

3.    Захаров Р.В. Записки балетмейстера. – М.: Искусство, 1976.

4.    Захаров Р.В. Искусство балетмейстера. – М.: Искусство, 1954.

5.    Смирнов И. Искусство балетмейстера. – М.: Просвещение, 1982.

          Посилання на відеоматеріал на ансамбль народного танцю Н. Надєждіної:

1.    https://www.youtube.com/watch?v=EYV1wPahA-U

2.    https://www.youtube.com/watch?v=DYhcgTBTcJc

3.    https://www.youtube.com/watch?v=1R-_77tvvbs

4.    https://www.youtube.com/watch?v=NF2giqxocL8

          Закріплюємо знання про музичні розміри (2/4 та 4/4) та знайомимося з наступними поняттями: музичний розмір ¾, «затакт». Вчимося користуватися під час діалогу музичними термінами.

Посилання: https://muzabetka.com.ua/music-slovnyk.html

«Танцювальна абетка»

«Абетка класичного танцю»

          Теорія (2 год.): розширити знання вихованців про класичний танець; про те, що класична хореографія – це своєрідна танцювальна абетка, в якій кожний рух формує грамотність виконання і сценічну культуру; знайомити з термінологією відповідно до змісту програми даного року навчання; вчити розуміти та називати характерні особливості тієї чи іншої вправи, пояснювати правила її виконання. Показати та проаналізувати зміст балетної вистави для дітей «Попелюшка».

Теоретичний матеріал

ФОРМИ КЛАСИЧНОГО ТАНЦЮ

I. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ПОЗИЦІЇ НІГ

          Ці п'ять початкових положень ніг загальновідомі. Їх п'ять, тому що за усього бажання ви не знайдете шостого положення для выворотных ніг, з якого було б зручно і легко рухатися далі. Є les fausses positions (зворотні позиції), з шкарпеткою, оберненою всередину, і є полувыворотные положення - позиції ніг, вживані при вивченні історичного танцю. Але les bonnes positions (виворітні) є основними для класичного танцю.

РУКИ

ПОЗИЦІЇ РУК

          У своїй термінології танцю я користуюся тільки трьома позиціями рук; усі інші положення рук є їх різновидом, і я вважаю зайвим вводити для них особливу назву, тим більше що рухи рук завжди необхідно показувати, коли справа доходить до танцю або до складнішого прикладу на уроці. Підготовче положення рук : обидві руки опущені вниз, кисті спрямовані всередину, близькі одна до іншої, але не стикаються, лікті злегка закруглені, так щоб рука не стикалася з корпусом від ліктя до плеча, щоб рука не прилягала під пахвою. Як для підготовчого положення, так і для подальших позицій передати точно манеру тримати кисть можна тільки наочно, живим прикладом на уроці. Словами викласти мій прийом досить важко. Частково допоможе малюнок, що додається, який я можу пояснити таким чином.

          Усі пальці згруповані абсолютно вільно і м'які в суглобах; великий палець стикається з середнім; кисть не зламана в зап'ястку, але продовжує загальну округлу лінію усієї руки від плеча. Якщо з початку екзерсису великий палець не прилучився до третього, то в процесі екзерсису від перемикання уваги на роботу ніг, корпуси і ін. він поступово все більше і більше відходить, і кисть набуває розчепіреного вигляду. Кінчик у мізинця і вказівного пальця в закругленому виді. Згодом дозволяється злегка відійти від угрупування пальців, їх як би сама природа змусила, для надання легкості кисті руки, природним порядком без напруги відійти, що і дає художнє забарвлення кисті руки.

          Перша позиція. Руки підняті попереду корпусу трохи вище за пояс. Вони мають бути дещо пригнуті, щоб, відкриваючись на II позицію, могли вільно розігнутися, розкритися на усьому своєму протязі. При піднятті на I позицію рука підтримується від плеча до ліктя напругою м'язів верхньої своєї частини.

          Друга позиція. Руки відведені убік, трохи округло зігнуті в лікті. Слід добре підтримувати лікоть тією ж напругою м'язів верхньої частини руки. Ні в якому разі не можна затягувати плечі назад або піднімати їх. Нижня частина руки, від ліктя до кисті, утримується на одному рівні з ліктем. Кисть, яка мимоволі, внаслідок цієї напруги, падає і має повислий вигляд, потрібно теж підтримувати, щоб і вона брала участь в русі. Утримуючи руку в такому положенні під час уроку, ми даємо їй найкраще виховання для танцю. Спочатку вона має вигляд штучний, роблений, але результат позначиться потім. Про руку вже не доведеться піклуватися, лікоть ніколи не провисатиме, рука буде легка, чуйна на кожне положення корпусу, буде жива, природна і максимально виразна.

          Третя позиція. Руки підняті вгору з округлими ліктями, кисті спрямовані всередину близько одна до іншої, але не стикаються і мають бути видимі очима без підняття голови. Опускаючи руки і закінчуючи рух з III позиції через II вниз в підготовче положення, слідує цей рух робити абсолютно просто: рука сама прийде в належне положення, досягнувши своєї кінцевої позиції внизу. Треба ретельно уникати неправильної манери деяких педагогів, що насаджують нудотну пластику : довівши руку до II позиції, вони відводять її дещо назад і при цьому повертають кисть долонею вниз, ламаючи лінію. Рух виявляється розбитим, непотрібний ускладненим і манірним. Повторюю, рука сама обернеться природно, коли потрібно. Цей штучний поворот кисті - типовий рух танцівниць, що іменують себе «пластичками».

PLIE

          Plie - загальноприйнята французька назва для руху ніг, який позначається словом «присідання». Plie виконується на п'яти позиціях; спочатку воно робиться в половинному розмірі - demi - plie, а потім переходять на grand plie, або велике присідання, але не раніше, ніж буде добре засвоєно demi - plie. Plie властиво усім танцювальним рухам, воно зустрічається в кожному танцювальному раз, йому треба приділити абсолютно особливу увагу при виконанні екзерсису.

          При вивченні plie необхідно дотримуватися наступних правил: розподіляти тяжкість тіла не лише рівномірно на обидві ноги, але і на обидві ступні, т. е. не налягаючи на передню частину ступні, що ми часто помічаємо у учнів, мають природний ікс (генувальгум). Вивчають plie, як увесь екзерсис, у палиці, тримаючись за неї однією рукою.

          1. Спочатку треба ретельно вивчити demi - plie, яке виконують, не піднімаючи п'яти від підлоги. За цим потрібно уважно стежити, оскільки саме утримування п'яти на підлозі прекрасно розвиває сухожилля і зв'язки гомілковостопного суглоба. Не слід приступати до вивчення plie безпосередньо за demi - plie, треба закріпити його розвиток шляхом вправ battements tendus на I і V позиціях з demi - plie.

          2. Як при demi - plie, так і при великому plie надзвичайно важливо посилено відкривати коліна, т. е. дотримуватися повну выворотность усієї ноги, причому особливо потрібно стежити за верхньою частиною від стегна до коліна. Коліно згинається завжди у напрямку до шкарпетки.

          3. Як можна довше утримувати п'яти, не відриваючи від підлоги при великому plie. Коли далі вже неможливо розтягувати сухожилля ніг, відокремити п'яти від підлоги не відразу поштовхом, а підняти їх м'яко і поступово. Довго затримувати п'яти піднятими від підлоги не можна; починаючи підніматися, слід опустити п'яти без всякої затримки.

а) правильне виконання          б) не правильне виконання

          4. На II позиції п'яти не піднімаються від підлоги, оскільки в такому положенні можна сісти глибоко, не відриваючи п'ять. Ноги розсунені на відстань однієї ступні - таке невелике розсовування ніг найбільш вигідне для розвитку їх гнучкості. Але при цьому plie зовсім не слід випинати сідниці, оскільки це дає неправильну форму руху і не виробляє достатньою выворотности стегна, яка повинна досягатися цим plie.

          5. Досягнувши крайньої точки plie при опусканні вниз, не слід затримуватися на ній жодної секунди, а негайно почати випрямлятися. Залишаючись "сидіти" на plie, ви не лише не виробляєте енергії м'язів, пружинистості усієї ноги, а, навпаки, навіть придбаваєте млявість цих важелів стрибка, що танцівниці називають "посадити себе на ноги". Так само небезпечні для деяких танцівниць plie в надмірній кількості, ними можна "посадити на ноги".

          6. Опускання до крайньої точки plie триває стільки ж часу, скільки і підняття, і відбувається рівномірно (мал. 4).

BATTEMENTS

          Слово battement означає в танцювальній термінології відведення і приведення ноги. У класичному танці це відведення і приведення вилилося в різноманітні форми. У їх розгляді ми і познайомимося ближче з суттю цього руху.

BATTEMENTS TENDUS

          Ці battements - основа усього танцю. Вони знайдені так геніально, що здається, їх творець проник в саму суть будови і функцій зв'язкового апарату ноги. Простий приклад з повсякденного життя танцівниці доводить це. Коли танцівниця під час танцю злегка підверне ногу і від відчуття незручності не може на неї ступити, варто їй ретельно виконати battements tendus, як нога легко відновлює свою працездатність. Недаремно також прийнято перед танцем робити battements tendus, щоб «розігріти ноги», як завжди говорять. Але ноги не лише розігріваються цим рухом, вони наводяться в стан повної «вихованості» для майбутньої їм діяльності, особливо в allegro. Коли бачиш, що нога йде неправильно, легко здогадатися, що танцівниця своєчасно не була вихована на строгих battements tendus.

Battement tendu simple

          Для первинного вивчення треба робити цей battement з I позиції, оскільки це менш складно, але потрібно дотримуватися тих же правила, як і при описуваному далі battement tendu simple з V позиції, тільки повертатися всякий раз треба назад в I позицію.

Посилання на виставу «Попелюшка»:

https://www.youtube.com/watch?v=P2oSTe7NAvk

Абетка народно-сценічного танцю

          Теорія (3 год.): розширити знання вихованців про рослинні фольклорні символи України: калина – символ нескореності, вірності; верба – символ рідної домівки; тополя – символ вроди української дівчини; чорнобривці – символ краси, сміливості і стійкості; мальва (ружа, рожа) – символ любові до рідної землі, до свого народу, до батьківської хати. Дати уявлення про символи козацтва (булава, бунчук, пернач, козацький прапор), які символізують незламність, стійкість у відстоюванні свободи народу. Показати приклади українських танців, в яких використовуються фольклорні символи. Розширити знання вихованців про український народний танець, історію виникнення окремих сюжетних, побутових танців (за програмою), познайомити з назвами танців та рухів, які в них застосовуються; дати уявлення про характерні особливості народного танцю країн Прибалтики (рухи, сценічний одяг) за вибором педагога.

Теоретичний матеріал

Витоки танців Прибалтики

          Мета: ознайомити вихованців з теоретичним матеріалом стосовно історії виникнення та розвитку латиського, латвійського та естонського танців перед практичним вивченням хореографічних надбань цих народів, ознайомити з танцювальною культурою Прибалтики

План лекції

          1. Ігрища, обряди, свята та гуляння – першооснова виникнення елементів танців Прибалтики.

          2. Особливості танців Прибалтики.

          Латвія. Упродовж усього історичного шляху латиський народ супроводжували пісні, музика й танці. Наявна зовсім невелика кількість інформації щодо історії розвитку латиського танцю. У літературних пам’ятках ХVII-XVIII ст. знаходимо згадки про танці, проте їхнього наглядного опису література тієї епохи не дає. Пояснюється це тим, що автори того часу, у більшості випадків німецькі пастори і знатні мандрівники, зневажливо ставилися до народного мистецтва. З висоти своєї панської культури дивились на невигадливі розваги селян, вбачаючи в побутових обрядах та святкових іграх народу тільки залишки язичництва. Але створені в ті далекі часи танці й пісні збереглися до наших днів.

          Найбільш давніми за походженням є ігри та танці, які виконувалися на святах на честь зустрічі або проводів зими, весни, літа.

          В день Ліго (свято Івана Купала, 24 червня) молодь часто танцювала з вінками та квітами біля вогнища і піднятих на жердині палаючих діжок з дьогтем.      Музичний розмір танців: 2/4, 4/4, 3/4, 6/8.

          Основні рухи цих танців дуже прості: простий крок, біг, підскік, галоп, полька та ін.

          Рухи вальсу для латиської хореографії не характерні. Навіть в танцях на 3/4 з обертом виконується не вальс, а легкий біг або крок з підскоком. Танці відрізнються складністю фігур, тому саме в них зосереджена уся їх краса.

          На сучасному етапі розвитку танцювальної культури Латвії переважають парні народні танці, тому позиції рук у чистому вигляді не зустрічаються.

          Естонія. Хореографічне мистецтво Естонії розвивається здавен. У далекі часи в народі існували пісні і танці, пов’язані з народними обрядами: свято «Іванової ночі», в це свято селяни запалювали вогнища і водили навколо них хороводи, свято врожаю, весілля тощо.

          У давнину естонські танці носили масовий або парно-масовий характер та виконувалися по колу. Сьогодні ж провідне місце зайняли парні танці. Найбільш популярними є такі танці як: «Лабаяла-вальс» в його різноманітних варіантах, веселий, життєрадісний танець «Йоксуполька», основним рухом якого є біг. На основі старовинних народних танців створюються нові побутові та тематичні танці: «Льон», «Сінокіс», в яких зображено трудові процеси, «Гойдалки кличуть», різноманітні польки – «Колгоспна полька», «Полька через ніжку» та ін.

          Литва. На основі багатої спадщини литовського хореографічного мистецтва зросли й розвинулися сучасні литовські народні хороводи і танці – змістовні та своєрідні. В їхніх рухах і 75 фігурах відбиваються різноманітні риси характеру литовського народу, творча сила, патріотизм і відвага. Прикладом цього може служити стародавній військовий танець «Муштриніс» (битва).

          Тематикою багатьох танців та хороводів є сільськогосподарські роботи: «Ручугай» (жито), «Добілесіс» (конюшинка), «Миняліс» (льонок). Досить різноманітними були танці й хороводи на обжинках (збирання врожаю), які виконувалися жінками та в’язальницями снопів. У деяких танцях зображена праця ремісників: «Кальвяліс» (коваль), «Шаучюкас» (швець), в інших – звички тварин та птахів: «Ожяліс» (козлик) та гумористичний чоловічий танець «Гайдис» (півень). Литовські танці і хороводи в дуже схожі на народні танці і хороводи інших народів, проте мають свої, властиві тільки їм національні риси, що відрізняє їх від танців інших народів.

          Литовські танці в основному носять масовий та колективний характер. Відрізняються відсутністю сольних партій та імпровізації. Вони відзначаються симетрією як в музиці, рухах, малюнках, так і в побудовах самого танцю. Симетричні також побудови танцюристів на сцені. На кожному боці її знаходиться однакова кількість пар. В лініях, колах – однакова кількість танцюристів.

          У литовських народних танцях голова та корпус танцівника малорухомі, рухи рук досить прості, проте кроки різноманітні.

          Рухи виконавців дуже легкі й стримані навіть у швидкому темпі.

          Основними рухами литовського танцю є: простий крок, біговий, бічний, подвійний, потрійний, крок польки, легкий біг, полька в обертанні, стрибки з обертанням, перескоки з ноги на ногу, кроки з підскоком.

          У кожному танці зазвичай використовується невелика кількість кроків. Більшість танців має один основний крок. Не допустиме перенесення рухів з одного танцю в інший, змішування їх між собою. Наприклад, рухи танцю «Малунеліс» (млин) не можна переносити до танцю «Кубілас» (діжка), рухи танцю «Гайдис» (півень) – до танцю «Кальвяліс» (коваль) і т. ін.

          Рухи ніг м’які, легкі, невисокі. Більшість кроків виконується на низьких півпальцях. Стрибки притаманні виключно чоловічому танцю. Використовуються також різного роду притупи, яким притаманне нерізке виконання. Зазвичай це три притупи поперемінно обома ногами, значно рідше – один притуп лівою або правою ногою на кінець або початок музичної фрази. Танці відрізняються великою кількістю складних і різноманітних малюнків. Наприклад, в танець «Малунеліс» (млин) являє собою калейдоскоп малюнків. Крила млина перетворюються на приводний ремінь, з’являються колеса, шестірня, жорна і т. ін.

          Литовські танці різноманітні за фігурами. Якщо змінюється композиція танцю, фігура обов’язково залишається. Приміром, для танцю «Кулібас» (діжка) характерні кола, для «Ластівки» – трикутники, для «Малунеліса» (млин) – крила, зірочки і т. ін.

          Рухи рук особливо різноманітні, в них відображаються різні процеси праці, збирання врожаю, в’язання снопів, тріпання та прядіння льону. Дуже часто зустрічаються оплески в долоні – один, два, три, чотири і більше разів.

«Танцювальні фантазії»

          Теорія (2 год.): познайомити з поняттями «жест», «поза» та «міміка» і їх значенням в хореографічному мистецтві. Дати уявлення про окремі традиції та обряди українського народу, залучати до самостійного вивчення інформації про певний обряд. Продовжувати вчити з вихованцями приклади українського словесного фольклору (казки, потішки, ігри, прислів’я, дражнилки тощо), який застосовується для пластичного вираження на заняттях.

Теоретична база

          Жест - виражально-зображувальний засіб у драматичному мистецтві, пантомімі, хореографії, що зумовлюється особливостями художнього персонажу (логікою, його поведінкою, індивідуальними рисами характеру тощо).

          Поза у танці - фіксація певної дії, руху. Існує як фінал танцю, кінець окремого руху обороту, а також як складова частин окремих хореографічних па. Нерідко поєднується з жестом починаючи тим самим складні пластичні малюнки положення кого тіла.

          Непорушна поза - це зовсім не пауза в танці і в усякому разі і навіть здебільшого не тільки пауза. Вона - активний змісту в сценічній дії. Вона передає почуття, навіть у, бо ж веде мову своєю виразністю. Ціла автономна галузь творчості - скульптура - користується образним ріалом тільки через позу як формулу найвищої миті руху. І танець можна трактувати як скульптуру, що ожила, то скульптурним елементом танцю і буде поза. Але ж поза є тільки "один звук" в ланцюжку руху, причому звук "німий", припадає на момент затримки руху", - зазначав І.Богданов - Березовський.

          Приклади українського словесного фольклору (казки, потішки, ігри, прислів’я, дражнилки) за посиланням:

1.    https://www.youtube.com/watch?v=TiKptSolHXY

2.    https://www.youtube.com/watch?v=prnt5OcDJKY&t=63s

3.    https://www.youtube.com/watch?v=Nbh66YgOftQ

4.    https://www.youtube.com/watch?v=fVS-VtzsVFA

5.    https://www.youtube.com/watch?v=J38oIFDizds

6.    https://www.youtube.com/watch?v=ofdC4XTqBK0&t=42s

Витоки танців Прибалтики

          Мета: ознайомити вихованців з теоретичним матеріалом стосовно історії виникнення та розвитку латиського, латвійського та естонського танців перед практичним вивченням хореографічних надбань цих народів, ознайомити з танцювальною культурою Прибалтики

План лекції

          1. Ігрища, обряди, свята та гуляння – першооснова виникнення елементів танців Прибалтики.

          2. Особливості танців Прибалтики.

          Латвія. Упродовж усього історичного шляху латиський народ супроводжували пісні, музика й танці. Наявна зовсім невелика кількість інформації щодо історії розвитку латиського танцю. У літературних пам’ятках ХVII-XVIII ст. знаходимо згадки про танці, проте їхнього наглядного опису література тієї епохи не дає. Пояснюється це тим, що автори того часу, у більшості випадків німецькі пастори і знатні мандрівники, зневажливо ставилися до народного мистецтва. З висоти своєї панської культури дивились на невигадливі розваги селян, вбачаючи в побутових обрядах та святкових іграх народу тільки залишки язичництва. Але створені в ті далекі часи танці й пісні збереглися до наших днів.

          Найбільш давніми за походженням є ігри та танці, які виконувалися на святах на честь зустрічі або проводів зими, весни, літа.

          В день Ліго (свято Івана Купала, 24 червня) молодь часто танцювала з вінками та квітами біля вогнища і піднятих на жердині палаючих діжок з дьогтем.      Музичний розмір танців: 2/4, 4/4, 3/4, 6/8.

          Основні рухи цих танців дуже прості: простий крок, біг, підскік, галоп, полька та ін.

          Рухи вальсу для латиської хореографії не характерні. Навіть в танцях на 3/4 з обертом виконується не вальс, а легкий біг або крок з підскоком. Танці відрізнються складністю фігур, тому саме в них зосереджена уся їх краса.

          На сучасному етапі розвитку танцювальної культури Латвії переважають парні народні танці, тому позиції рук у чистому вигляді не зустрічаються.

          Естонія. Хореографічне мистецтво Естонії розвивається здавен. У далекі часи в народі існували пісні і танці, пов’язані з народними обрядами: свято «Іванової ночі», в це свято селяни запалювали вогнища і водили навколо них хороводи, свято врожаю, весілля тощо.

          У давнину естонські танці носили масовий або парно-масовий характер та виконувалися по колу. Сьогодні ж провідне місце зайняли парні танці. Найбільш популярними є такі танці як: «Лабаяла-вальс» в його різноманітних варіантах, веселий, життєрадісний танець «Йоксуполька», основним рухом якого є біг. На основі старовинних народних танців створюються нові побутові та тематичні танці: «Льон», «Сінокіс», в яких зображено трудові процеси, «Гойдалки кличуть», різноманітні польки – «Колгоспна полька», «Полька через ніжку» та ін.

          Литва. На основі багатої спадщини литовського хореографічного мистецтва зросли й розвинулися сучасні литовські народні хороводи і танці – змістовні та своєрідні. В їхніх рухах і 75 фігурах відбиваються різноманітні риси характеру литовського народу, творча сила, патріотизм і відвага. Прикладом цього може служити стародавній військовий танець «Муштриніс» (битва).

          Тематикою багатьох танців та хороводів є сільськогосподарські роботи: «Ручугай» (жито), «Добілесіс» (конюшинка), «Миняліс» (льонок). Досить різноманітними були танці й хороводи на обжинках (збирання врожаю), які виконувалися жінками та в’язальницями снопів. У деяких танцях зображена праця ремісників: «Кальвяліс» (коваль), «Шаучюкас» (швець), в інших – звички тварин та птахів: «Ожяліс» (козлик) та гумористичний чоловічий танець «Гайдис» (півень). Литовські танці і хороводи в дуже схожі на народні танці і хороводи інших народів, проте мають свої, властиві тільки їм національні риси, що відрізняє їх від танців інших народів.

          Литовські танці в основному носять масовий та колективний характер. Відрізняються відсутністю сольних партій та імпровізації. Вони відзначаються симетрією як в музиці, рухах, малюнках, так і в побудовах самого танцю. Симетричні також побудови танцюристів на сцені. На кожному боці її знаходиться однакова кількість пар. В лініях, колах – однакова кількість танцюристів.

          У литовських народних танцях голова та корпус танцівника малорухомі, рухи рук досить прості, проте кроки різноманітні.

          Рухи виконавців дуже легкі й стримані навіть у швидкому темпі.

          Основними рухами литовського танцю є: простий крок, біговий, бічний, подвійний, потрійний, крок польки, легкий біг, полька в обертанні, стрибки з обертанням, перескоки з ноги на ногу, кроки з підскоком.

          У кожному танці зазвичай використовується невелика кількість кроків. Більшість танців має один основний крок. Не допустиме перенесення рухів з одного танцю в інший, змішування їх між собою. Наприклад, рухи танцю «Малунеліс» (млин) не можна переносити до танцю «Кубілас» (діжка), рухи танцю «Гайдис» (півень) – до танцю «Кальвяліс» (коваль) і т. ін.

          Рухи ніг м’які, легкі, невисокі. Більшість кроків виконується на низьких півпальцях. Стрибки притаманні виключно чоловічому танцю. Використовуються також різного роду притупи, яким притаманне нерізке виконання. Зазвичай це три притупи поперемінно обома ногами, значно рідше – один притуп лівою або правою ногою на кінець або початок музичної фрази. Танці відрізняються великою кількістю складних і різноманітних малюнків. Наприклад, в танець «Малунеліс» (млин) являє собою калейдоскоп малюнків. Крила млина перетворюються на приводний ремінь, з’являються колеса, шестірня, жорна і т. ін.

          Литовські танці різноманітні за фігурами. Якщо змінюється композиція танцю, фігура обов’язково залишається. Приміром, для танцю «Кулібас» (діжка) характерні кола, для «Ластівки» – трикутники, для «Малунеліса» (млин) – крила, зірочки і т. ін.

          Рухи рук особливо різноманітні, в них відображаються різні процеси праці, збирання врожаю, в’язання снопів, тріпання та прядіння льону. Дуже часто зустрічаються оплески в долоні – один, два, три, чотири і більше разів.

«Танцювальні фантазії»

          Теорія (2 год.): познайомити з поняттями «жест», «поза» та «міміка» і їх значенням в хореографічному мистецтві. Дати уявлення про окремі традиції та обряди українського народу, залучати до самостійного вивчення інформації про певний обряд. Продовжувати вчити з вихованцями приклади українського словесного фольклору (казки, потішки, ігри, прислів’я, дражнилки тощо), який застосовується для пластичного вираження на заняттях.

Теоретична база

          Жест - виражально-зображувальний засіб у драматичному мистецтві, пантомімі, хореографії, що зумовлюється особливостями художнього персонажу (логікою, його поведінкою, індивідуальними рисами характеру тощо).

          Поза у танці - фіксація певної дії, руху. Існує як фінал танцю, кінець окремого руху обороту, а також як складова частин окремих хореографічних па. Нерідко поєднується з жестом починаючи тим самим складні пластичні малюнки положення кого тіла.

          Непорушна поза - це зовсім не пауза в танці і в усякому разі і навіть здебільшого не тільки пауза. Вона - активний змісту в сценічній дії. Вона передає почуття, навіть у, бо ж веде мову своєю виразністю. Ціла автономна галузь творчості - скульптура - користується образним ріалом тільки через позу як формулу найвищої миті руху. І танець можна трактувати як скульптуру, що ожила, то скульптурним елементом танцю і буде поза. Але ж поза є тільки "один звук" в ланцюжку руху, причому звук "німий", припадає на момент затримки руху", - зазначав І.Богданов - Березовський.

          Приклади українського словесного фольклору (казки, потішки, ігри, прислів’я, дражнилки) за посиланням:

1.    https://www.youtube.com/watch?v=TiKptSolHXY

2.    https://www.youtube.com/watch?v=prnt5OcDJKY&t=63s

3.    https://www.youtube.com/watch?v=Nbh66YgOftQ

4.    https://www.youtube.com/watch?v=fVS-VtzsVFA

5.    https://www.youtube.com/watch?v=J38oIFDizds

6.    https://www.youtube.com/watch?v=ofdC4XTqBK0&t=42s


Немає коментарів:

Дописати коментар

Наші ДОСЯГНЕННЯ

Величезний крок вперед! Підсумкові заняття вихованців народного ансамблю естрадного танцю «МарЛен». У цьому навчальному році, незв...